Психологічна енциклопедія » teor-tyorm

Теорія емоцій Джемса-Ланге (James-Lange theory of emotions)

Теорія емоцій Джемса-Ланге (James-Lange theory of emotions)

Т. е. Дж.-Л. відразу ж після її опублікування в праці Джемса «Принципи психології» (Principles of psychology) перетворилася в предмет численних наукових дискусій. Деякі положення теорії Джемса були сформульовані датським психологом Карлом Георгом Ланге в 1885 р. Джемс об'єднав свої уявлення з ідеями Ланге, що і послужило підставою для введення в науковий оборот терміна Т. е. Дж.-Л. Ця теорія пропонує фізіолог. пояснення механізму виникнення, організації і підтримки на певному рівні таких виразно проявляються емоцій, як печаль, страх, гнів і любов, а також більш витончених емоцій, до числа яких можна віднести моральні, інтелектуальні та естетичні почуття.

Автори виходять з того, що загальними причинами виникнення емоцій є не психич. (mental) або психол., а внутрішні, фізіолог., нервові процеси. Емоції - це результат органічних змін, що виникають в тілі чол., що реагує на збудливий об'єкт або факт, з-якими він стикається.

Послідовність виникнення емоційного переживання складається з трьох фаз: а) сприйняття збудливого об'єкта або факту; б) зовнішні прояви емоцій, напр. плач, напад або втеча; д) психич. вплив, або власне емоція, напр., почуття страху або гніву. Багато теорії емоцій (те ж саме підказує здоровий глузд) виходять з того, що зовнішні прояви емоцій (плач, напад або втеча) слідують після виникнення таких емоцій, як страх чи гнів. Джеймс і Ланге змінили цю послідовність, помістивши стадію зовнішніх проявів між сприйняттям збудливого стимулу і власне емоцією.

У дискусіях, викликаних теорії Джемса-Ланге, обговорювалося питання про роль ЦНС і соц. середовища у виникненні емоцій. «Централисти» (включаючи Джеймс і Ланге) стверджували, що кожної емоції відповідають специфічні фізіолог. зміни. Їх опоненти, «периферисти», заперечуючи таку можливість, наполягали на тому, що мова може йти тільки про загальний стан збудження, модифікованому соц. середовищними факторами. Эксперим. дані не дозволяють зробити однозначного висновку.

Жан Поль Сартр, критично підійшовши до теорії Джемса-Ланге з позиції феноменології, відкинув її з наступних причин. По-перше, поведінка, фізіолог. або експресивне, не яв-ся емоцією, як не яв-ся емоцією і усвідомлення такої поведінки. По-друге, тіло не розголошує» свої власні інтерпретації, останні дані у свідомості індивідуума. По-третє, фіз. прояви емоцій являють собою самі ординарні порушення нормального функціонування організму та не можуть бути причинами емоцій. Через них індивідуум отримує підтвердження факту існування емоції, вони надають емоціям достовірність, але не яв-ся їх причинами. По-четверте, брати до уваги лише біолог. тіло - у відриві від прожитого ним життя (lived body) - і усвідомлення індивідуумом тіла як джерела емоцій означає розглядати тіло як річ (thing) і локалізувати емоції в розладах тіла.

Т. е. Дж.-Л. не втратила свого значення і в наші дні. Фази емоційного переживання, позначені її творцями, не піддаються сумніву. Проте тривають дискусії щодо їх послідовності і з приводу того великого значення, до-рої ця теорія надає фізіології в збиток соц. і психол. факторам і процесам.

См. також Когнітивні теорії емоцій, Емоції

Н. К. Дензин


.