Психологічна енциклопедія » teor-tyorm

Теорія обміну (exchange theory)

Теорія обміну (exchange theory)

Т. о. являє собою головний напрямок теорет. роботи в социол. і соц. психології, що підкреслює важливість взаємозв'язку між винагородою і витратами членів групи у формуванні патернів їх соц. взаємодії та їх психол. реагування один на одного. Т. о. припускають, що основу соц. життя становлять винагороди (rewards) і витрати (costs), к-рие опосередковує відносини людей один з одним. Вважається, що відмінності в характері і типах цієї взаємозв'язку відповідальні за такі феномени як соц. статус, соц. вплив, групова згуртованість, суперництво/співробітництво і вироблення соц. норм.

Найбільш розроблені теорії соц. обмінів були запропоновані Тібо і Келлі, Хомансом і Блау. Всі теорії соц. обмінів включають аналогію між економічними відносинами і ін. видами соц. відносин. Вважається, що обмін може відбуватися в ситуації, де кожен з учасників має можливість здійснювати контроль за благами, що представляють цінність для інших, і кожен з учасників цінує, принаймні, деякі з тих благ, к-рие контролюють інші, вище ніж, принаймні, деякі з тих благ, к-рие контролює він сам. Такими благами можуть бути будь-які продукти, дії або умови, до-рие цінуються людьми. Отже, люди можуть обмінювати послуги на приязне розташування, товари на послугу, і т. д. По суті, в цих теоріях стверджується, що сама основа соц. життя - її існування і характер - полягає в такого роду обмінах.

Теорія Хоманса оперує такими термінами, запозиченими з мови поведінкової психології Скіннера, як частота і цінність винагороди, насичення і угашение. Однак, ця теорія фокусується на принципах досягнення рівноваги (concepts of equilibration) при обміні в спробі пояснення соц. взаємодії в малих групах. Напр., велика конформність членів групи із середнім статусом порівняно з її високостатусними членами пояснюється з т. зр. конформності, що надається членами групи із середнім статусом в оплату за більш цінується ними компетентність і матеріальне благополуччя членів групи з високим статусом. На додаток до цього, сам цей високий статус присвоюється нізкостатусними членами групи її високостатусним членам як частина обміну за цінні ресурси, контрольовані володарями більш високого статусу. Хоманс також використовує поняття очікування (expectancy), і його специфічну нормативну форму, відому іод назвою принципу розподільної (дистрибутивної) справедливості, в якості важливого пояснювального поняття. Відповідно до принципу розподільної справедливості учасники обміну повинні отримувати винагороди пропорційно їх витрат і вкладень.

Теорія Блау має багато спільного з теорією Хоманса. Однак, Блау більш відкрито, ніж Хоманс, використовує економічні поняття, такі як криві байдужості. Блау також робить набагато більш виражений акцент на понятті влади, який визначається ним як контроль над негативними санкціями, включ. відмова у винагороді. При цьому Блау розглядав соц. вплив як додатково впливає через нормативне зобов'язання. Осн. предметом інтересу Блау були витоки з'являється соц. структури, к-які простежуються в паттернах соц. обміну в малих групах.

Тібо і Келлі у своїх теорет. формулюваннях звертаються до мови групового рішення проблем, хоча мн. з їх припущень яв-ся з загальними принципами підкріплення, сформульованими в поведінкової психології. Найбільш детальному аналізу були піддані групи з двох членів або діади. З цією метою вони широко використовували матриці винагород і витрат (reward-cost matrices), к-рие ведуть своє походження від теорії ігор. Було також розроблено кілька індексів взаємозалежності сторін.

Тібо і Келлі визначали влада індивідуума у взаєминах як його здатність впливати на результативне співвідношення винагород і витрат ін. сторони шляхом зміни своєї власної поведінки. Вони проводили відмінність між двома формами влади. Абсолютний контроль (fate control) визначався як здатність індивідуума безпосередньо впливати на результати іншого шляхом одностороннього вибору своєї власної поведінки. Індивідуум, який володіє певним цінним предметом або послугою і може вибирати, надавати їх іншим чи ні, володіє цим типом влади. Коли кожна з обох сторін володіє цим типом влади, виникають умови для соц. обміну. Другий тип влади, поведінковий контроль (behavioral control), не обов'язково передбачає обмін. Індивідуум контролює поведінку ін. індивідуума, коли він може змінювати для нього порівняльну привабливість його дій шляхом зміни своєї власної поведінки. Напр., якщо два чол. збираються пройти одночасно з різних сторін через вузькі двері, кожен буде впливати на привабливість вибору іншого шляхом свого власного вибору. Якщо перший має намір пройти по правій стороні, він тим самим підвищує для другого привабливість вибору іншого боку. Мн. ситуації, пов'язані з співпрацею, носять такий характер, при до-ром саме специфічна комбінація виборів (т. тобто, координації), що здійснюються сторонами, має вирішальне значення у визначенні корисності результатів для обох сторін. У своїх подальших роботах Тібо і Келлі також ввели поняття рефлексивного контролю (reflexive control), к-рий пов'язаний з тим, якою мірою індивід може односторонньо впливати на свої власні результати у взаєминах через виборна їм поведінку.

Будь соц. взаємодії в будь-який даний момент часу можуть включати будь-яку або всі ці форми контролю. На основі аналізу наявної комбінації форм влади в конкретній ситуації можна будувати прогнози (і давати рекомендації) щодо найбільш ймовірного напряму розвитку соціального взаємодії. Взаємовідносини, які характеризуються переважно взаємним абсолютним контролем, найімовірніше, призведуть до обміну; однак, у разі обопільної поведінкового контролю ми не можемо прогнозувати обмін без додаткового врахування ступеня відповідності результатів в матриці. Це відповідність вказує на ступінь, у до-рій сторони сходяться у впорядкування переваг клітин - комбінацій поведінки - в даній матриці. У тій мірі, у до-рій вони сходяться, існує відповідність результатів (спільність інтересів) і можливість досягнення координації. У тій мірі, у до-рій вони розходяться, існує невідповідність результатів (конфлікт інтересів) і можливість соц. конфлікту.

Спочатку система аналізу Тібо і Келлі застосовувалася в ситуаціях диадических взаємин. Надалі, ті ж самі принципи були використані при аналізі більш великих груп з метою ілюстрації таких феноменів, як формування коаліцій, статус і рольова диференціація в групах. Проте такий аналіз не проводився відносно більш великих громадських структур, що були предметом інтересу Блау.

Ці теорії припускають приведення всіх шанованих предметів споживання, подій і ситуацій до єдиної прибутково-витратної шкалою сприятливості (корисності) результату. Однак, в деяких інших підходах до обміну стверджується, що конкретний характер результату також буде впливати на характер обміну. Фоу і Фоу запропонували класифікувати винагороди в залежності від їх конкретності-абстрактності і ситуаційної специфічності, вважаючи, що наслідки, які значно розрізняються по цих вимірах, не будуть обмінюватися. Напр., любов буде обмінюватися на любов, а не на гроші.

См. також Групова динаміка, Справедливість

У. П. Сміт


.