Словник медичних препаратів » tinc-avit

Авелокс

Авелокс
Авелокс
Діюча речовина
"" Моксифлоксацин* (Moxifloxacin*)
Латинська назва
Avelox
АТХ:
"" J01MA14 Моксифлоксацин
Фармакологічна група: Хінолони/фторхінолони
Нозологічна класифікація (МКБ-10)
"" E14.5 Виразка діабетична
"" J01 Гострий синусит
"" J15.9 Бактеріальна пневмонія неуточненная
"" J42 Хронічний бронхіт, неуточнений
"" K65 Перитоніт
"" L08.9 Місцева інфекція шкіри та підшкірної клітковини неуточненная
Склад і форма випуску
Таблетки, вкриті оболонкою1 табл.
моксифлоксацину гідрохлориду436,8 мг
(відповідає 400 мг моксифлоксацину) 
допоміжні речовини: лактози моногідрат; МКЦ; натрію кроскармелоза; магнію стеарат; гіпромелоза; заліза оксид жовтий; макрогол 4000; титану діоксид 
у блістері 5 або 7 шт; в коробці 1 або 2 блістери (по 5 шт.) або 1 блістер (по 7 шт.).
Розчин для інфузій250 мл
моксифлоксацину гідрохлориду436 мг
(відповідає 400 мг моксифлоксацину) 
допоміжні речовини: натрію хлорид; натрію гідроксид; кислота хлористоводнева, вода для ін'єкцій 
у флаконах по 250 мл; в картонній пачці 1 флакон.
Опис лікарської форми
Таблетки: рожеві матові, довгасті, опуклі, вкриті оболонкою, з напечаткой у вигляді фірмового знака «BAYER»   з одного боку і «М400»   з іншого. Вигляд на зламі: однорідна маса від білого до світло-жовтого з зеленуватим відтінком кольору, оточена плівковою оболонкою рожевого кольору.
Розчин для інфузій: прозорий розчин зеленувато-жовтого кольору.
Характеристика
Протимікробний засіб   фторхінолон.
Фармакологічна дія
Фармакологічна дія - антибактеріальне широкого спектра, бактерицидну.
Фармакокінетика
Всмоктування та біодоступність. При пероральному прийомі всмоктується швидко і майже повністю. Абсолютна біодоступність становить приблизно 91%.
Фармакокінетика моксифлоксацину при прийомі в дозі від 50 до 1200 мг одноразово, а також по 600 мг/добу протягом 10 днів є лінійною. Стійкий стан параметрів досягається в межах 3 днів.
Після одноразового призначення 400 мг моксифлоксацину Зmax в крові досягається протягом 0,5–4 годин і становить 3,1 мг/л.
При прийомі разом з їжею відмічається незначне збільшення часу досягнення Зmax (на 2 години) і незначне зниження Зmax (приблизно на 16%), при цьому тривалість абсорбції не змінюється. Однак ці дані не мають клінічного значення і препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі.
Після одноразової інфузії в дозі 400 мг протягом 1 год Зmax досягається в кінці інфузії і становить приблизно 4,1 мг/л, що відповідає її збільшенню приблизно на 26% в порівнянні з величиною цього показника при прийомі препарату внутрішньо. Експозиція препарату, що визначається за показником AUC (площа під кривою концентрація-час) після в/в введення, незначно перевищує її при прийомі препарату внутрішньо. Після багаторазових в/в інфузій препарату в дозі 400 мг тривалістю 1 год Зmax варіює в межах від 4,1 до 5,9 мг/л. Середні стабільні концентрації, що дорівнюють 4,4 мг/л, досягаються в кінці інфузії.
Розподіл. Моксифлоксацин швидко розподіляється в тканинах та органах і зв'язується з білками крові (головним чином з альбумінами) приблизно на 45%. Об'єм розподілу становить приблизно 2 л/кг Високі концентрації препарату, що перевищують такі в плазмі, створюються в легеневій тканині (в т. ч. в альвеолярних макрофагах), слизовій бронхів, у носових пазухах, у місцях запалення (для розчину для інфузій — у вмісті запальних бульбашок при ураженні шкіри). В інтерстиціальній рідині та в слині препарат визначається у вільному, не зв'язаному з білками вигляді, в концентрації вище, ніж у плазмі. Крім того, високі концентрації препарату визначаються в абдомінальних тканинах і рідинах.
Метаболізм. Моксифлоксацин піддається біотрансформації 2-ї фази та виводиться з організму нирками, а також з фекаліями як у незміненому вигляді, так і у вигляді неактивних сульфатів і глюкуронідів. Моксифлоксацин не піддається біотрансформації мікросомальної системою цитохрому Р450.
Виведення. T1/2 становить приблизно 12 год. Середній загальний кліренс після прийому всередину або в/в введення в дозі 400 мг становить від 179 до 246 мл/хв. Приблизно 19% одноразової дози (400 мг) при прийомі всередину (22% — при в/в введенні) виводиться у незміненому вигляді з сечею, близько 25% (26% — при в/в введенні)   з фекаліями.
Фармакокінетика у різних груп пацієнтів
Вік, стать та етнічна належність. Не встановлено вікових, статевих та етнічних клінічно значущих відмінностей у фармакокінетиці моксифлоксацину.
Діти. Фармакокінетика моксифлоксацину у дітей не вивчалась.
Ниркова недостатність. Не виявлено істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів з порушенням функції нирок (включаючи пацієнтів з Cl креатиніну < 30="" мл/хв/1,73="">2), які знаходяться на безперервному гемодіалізі та тривалому амбулаторному перитонеальному діалізі.
Порушення функції печінки. У пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції печінки (стадія А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) фармакокінетика моксифлоксацину не змінюється. Для пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (Чайлд-П'ю стадія С) даних щодо фармакокінетики моксифлоксацину немає.
Фармакодинаміка
Бактерицидна дія препарату зумовлена пригніченням бактеріальних топоізомераз II і IV, що призводить до порушення біосинтезу ДНК мікробної клітини і, як наслідок, до загибелі мікробних клітин. Мінімальні бактерицидні концентрації препарату в цілому порівнянні з його мінімальними інгібують концентраціями.
Механізми, що призводять до розвитку стійкості до пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, макролідів і тетрациклінів, не порушують антибактеріальну активність моксифлоксацину. Перехресної стійкості між цими групами антибактеріальних препаратів і моксифлоксацином не відзначається. Досі також не спостерігалось випадків плазмідної стійкості. Загальна частота розвитку стійкості дуже незначна (10-7–10-10). Резистентність до моксифлоксацину розвивається повільно, шляхом численних мутацій. Багаторазове дія моксифлоксацину на мікроорганізми в концентраціях нижче мінімальної інгібуючої концентрації (МІК) супроводжується лише незначним збільшенням МІК. Відмічаються випадки перехресної стійкості до хінолонів. Тим не менш, деякі стійкі до інших хінолонів грампозитивні та анаеробні мікроорганізми чутливі до моксифлоксацину.
Моксифлоксацин in vitro активний щодо широкого спектра грамнегативних і грампозитивних мікроорганізмів, анаеробів, кислотостійких бактерій і таких атипових форм, як Mycoplasma, Chlamidia, Legionella. Моксифлоксацин ефективний щодо бактерій, резистентних до β-лактамних і макролідних антибіотиків.
Спектр антибактеріальної активності моксифлоксацину включає нижченаведені мікроорганізми:
Грампозитивні   Streptococcus pneumoniae (включаючи штами, стійкі до пеніциліну та макролідів і штами з множинною резистентністю до антибіотиків)*; Streptococcus pyogenes (група А)*, Streptococcus milleri; Streptococcus mitis; Streptococcus agalactiae*, Streptococcus dysgalactiae, Streptococcus anginosus*, Streptococcus constellatus*, Staphylococcus aureus (включаючи штами, чутливі до метициліну)*; Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis (включаючи штами, чутливі до метициліну); Staphylococcus haemolyticus; Staphylococcus hominis; Staphylococcus saprophyticus; Staphylococcus simulans; Corynebacterium diphtheriae; Enterococcus faecalis ( тільки штами, чутливі до ванкоміцину і гентаміцину)*.
Грамнегативні   Haemophillus influenzae (включаючи штами, що продукують і непродуцирующие β-лактамази)*, Haemophillus parainfluenzae*; Klebsiella pneumoniae*, Moraxella catarrhalis (включаючи штами, що продукують і непродуцирующие β-лактамази)*; Escherichia coli* Enterobacter cloacae*; Bordetella pertussis; Klebsiella oxytoca, Enterobacter aerogenes; Enterobacter agglomerans; Enterobacter intermedius; Enterobacter sakazaki; Proteus mirabilis*; Proteus vulgaris; Morganella morganii; Providencia rettgeri; Providencia stuartii.
Анаероби   Bacteroides distasonis; Bacteroides eggerthii; Bacteroides fragilis*; Bacteroides ovatum; Bacteroides thetaiotaomicron*; Bacteroides uniformis; Fusobacterium spp.; Peptostreptococcus spp.*; Porphyromonas spp.; Porphyromonas anaerobius; Porphyromonas asaccharolyticus; Porphyromonas magnus; Prevotella spp.; Propionibacterium spp.; Clostridium perfringens*; Clostridium ramosum.
Атипові   Chlamydia pneumoniae*; Mycoplasma pneumoniae*; Legionella pneumophila*; Coxiella burnetti.
*   чутливість до моксифлоксацину підтверджена клінічними даними.
Моксифлоксацин менш активний відносно Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas fluorescens, Burkholderia cepacia, Stenotrophomonas maltophilia.
Показання
Лікування у дорослих наступних інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами:
гострий синусит;
позалікарняна пневмонія, включаючи внебольничную пневмонію, збудниками якої є штами мікроорганізмів із множинною резистентністю до антибіотиків*;
загострення хронічного бронхіту;
неускладнені інфекції шкіри і м'яких тканин;
ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур (включаючи інфіковану діабетичну стопу);
ускладнені інтраабдомінальні інфекції, включаючи полімікробні інфекції (такі, як абсцедирування).
*   Streptococcus pneumoniae з множинною резистентністю до антибіотиків включають штами, резистентні до пеніциліну і штами, резистентні до двох або більше антибіотиків із таких груп, як пеніциліни (при мінімальній переважної активності ≥2 мг/мл), цефалоспорини другого покоління (цефуроксим), макроліди, тетрацикліни і триметоприм/сульфаметоксазол.
Протипоказання
гіперчутливість до будь-якого компонента препарату;
дитячий вік до 18 років;
вагітність;
грудне вигодовування.
З обережністю:
захворювання ЦНС (в т. ч. захворювання, підозрілі щодо залучення ЦНС), що призводять до виникнення судомних нападів і знижують поріг судомної активності;
подовження інтервалу QT;
гіпокаліємія;
брадикардія;
гостра ішемія міокарда;
одночасний прийом з препаратами, які подовжують інтервал QT, протиаритмічними засобами Ia і III класів;
тяжка печінкова недостатність.
Застосування при вагітності і годуванні грудьми
При вагітності у людей безпека не встановлена.
Невелика кількість моксифлоксацину виділяється з грудним молоком. Дані про застосування моксифлоксацину у жінок в період лактації відсутні. На час лікування слід припинити грудне вигодовування.
Органами, схильними до максимальної токсичної дії моксифлоксацину, як і інших фторхінолонів, є система кровотворення (гіпоплазія кісткового мозку у собак і мавп), ЦНС (судоми у мавп) і печінка (підвищення печінкових ферментів, поодинокі некрози клітин у щурів, собак і мавп). Ці зміни виникають, як правило, після тривалого періоду лікування моксифлоксацином у високих дозах.
При вивченні впливу моксифлоксацину на репродуктивну функцію у щурів, кроликів і мавп, отримано дані про можливість проникнення моксифлоксацину через плаценту. Дослідження, що проводились на щурах (при застосуванні моксифлоксацину всередину і в/в) і мавпах (при застосуванні моксифлоксацину перорально), не виявили тератогенної дії моксифлоксацину і його впливу на фертильність. При в/в застосуванні моксифлоксацину у кролів у дозі 20 мг/кг спостерігалися мальформації скелета. Виявлено збільшення кількості викиднів у мавп і кролів при застосуванні моксифлоксацину у терапевтичній дозі. У щурів спостерігалося зменшення ваги плода, почастішання викиднів, невелике збільшення тривалості періоду вагітності і збільшення спонтанної активності нащадків обох статей при застосуванні моксифлоксацину, дозування якого в 63 рази перевищувала рекомендовану.
Побічні дії
Дані про побічні ефекти препарату моксифлоксацин в дозі 400 мг (при прийомі всередину і ступінчастою терапії) отримані з клінічних досліджень і постмаркетингових повідомлень. Перелічені нижче небажані явища, відмічені при застосуванні Авелокса, згруповані за частотою виникнення у відповідності з наступною градацією: часто   >1–<10%; нечасто   >0,1–<1%; рідко   ≥0,01–<0,1%; дуже рідко   <0,01%.
Небажані явища, віднесені до категорії «часто» спостерігались менш ніж у 3 % пацієнтів, крім нудоти і діареї.
Серцево-судинна система: подовження інтервалу QT (часто — у хворих із супутньою гіпокаліємією, нечасто — у решти пацієнтів); нечасто   тахікардія, прискорене серцебиття та вазодилатація (припливи крові до обличчя); рідко   гіпотензія, гіпертензія, непритомність; шлуночкові тахіаритмії; дуже рідко   неспецифічні аритмії (включаючи екстрасистолію), поліморфна шлуночкова тахікардія (Torsade de Pointes) або зупинка серця, переважно в осіб із призводять до аритмій станами, такими як клінічно значуща брадикардія, гостра ішемія міокарда.
Дихальна система: нечасто   задишка (включаючи астматичний стан).
Травна система: часто   нудота, блювання, болі в животі, діарея, минуще підвищення рівня трансаміназ; нечасті   анорексія, запор, диспепсія, метеоризм, гастроентерит (крім ерозивного гастроентериту), підвищення рівня амілази, білірубіну, порушення функції печінки (включаючи підвищення рівня ЛДГ), підвищення рівня ГГТ і ЩФ, рідко   дисфагія, стоматит, псевдомембранозний коліт (у поодиноких випадках асоційований із загрозливими для життя ускладненнями), жовтяниця, гепатит (переважно холестатичний), дуже рідко   блискавичний гепатит, що потенційно призводить до жізнеугрожающих печінкової недостатності.
Нервова система: часто   запаморочення, головний біль, нечасто   сплутаність свідомості, дезорієнтація, вертиго, сонливість, тремор, парестезії/дизестезии, порушення сну, рідко   гіпестезія, патологічні сновидіння, порушення координації (включаючи порушення ходи внаслідок запаморочення, в поодиноких випадках призводять до травм у результаті падіння, особливо у літніх пацієнтів), судомні напади з різними клінічними проявами ( в т.ч. «grand mal» напади), порушення уваги, розлад мови, амнезія, дуже рідко   гиперестизия.
Психічні розлади: нечасто   почуття тривоги, підвищення психомоторної активності, ажитація, рідко   емоційна лабільність, депресія (у дуже рідкісних випадках можлива поведінка з тенденцією до самоушкодження), галюцинації, дуже рідко   деперсоналізація, психотичні реакції (потенційно проявляються в поведінці з тенденцією до самоушкодження).
Органи почуттів: нечасто   розлади смаку, розлади зору (нечіткість, зниження гостроти зору, диплопія, особливо в поєднанні з запамороченням і сплутаністю свідомості); рідко   шум у вухах, порушення нюху, включаючи аносмию, дуже рідко   втрата смакової чутливості.
Розлади кровообігу та лімфатичної системи: нечасто   анемія, лейкопенія (включаючи нейтропенію), тробоцитопения, тромбоцитоз, подовження ПЧ і зменшення МНВ, рідко   зміна концентрації тромбопластину; дуже рідко   підвищення концентрації протромбіну і зменшення МНВ, зміна концентрації протромбіну і МНВ.
Опорно-рухова система: нечасто   артралгія, міалгія, рідко   тендиніт, підвищення м'язового тонусу і судоми, дуже рідко   розриви сухожиль, артрити, розлад ходи внаслідок пошкодження опорно-рухової системи.
Сечостатева система: часто   кандидозна суперінфекція, вагініт; нечасто   дегідратація (спричинена діареєю або зменшенням прийому рідини); рідко   порушення функції нирок, ниркова недостатність (внаслідок дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо у літніх пацієнтів із супутніми порушеннями функції нирок).
Шкіра та підшкірні тканини: дуже рідко   бульозні шкірні реакції (наприклад, синдром Стівенса-Джонсона або потенційно небезпечний для життя токсичний епідермальний некроліз).
Алергічні реакції: нечасто   кропив'янка, свербіж, висип, еозинофілія, рідко   анафілактичні/анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк (у т.ч. потенційно загрожує життю набряк гортані), дуже рідко   анафілактичний шок (у т. ч. загрожує життю).
Організм в цілому: нечасто   загальне нездужання (у т.ч. симптоми поганого самопочуття, неспецифічний біль і пітливість); рідко   набряки.
Місцеві реакції: (для розчину для інфузії) часто   неспецифічні реакції в місці інфузії (набряк, біль, запалення); нечасто   флебіт/тромбофлебіт.
Лабораторні показники: гіперліпідемія, гіперглікемія, гіперурикемія.
Частота розвитку наступних побічних ефектів при застосуванні ступінчастої терапії моксифлоксацином (при в/в введення препарату з наступним прийомом внутрішньо) вище, ніж при прийомі препарату всередину: часто   підвищення рівня ГГТ; нечасто   шлуночкова тахіаритмія, гіпотензія, набряки, псевдомембранозний коліт (у поодиноких випадках асоційований із загрозливими для життя ускладненнями), судомні напади з різними клінічними проявами (в т.ч. «grand mal» напади), галюцинації, печінкова недостатність і порушення функції нирок у результаті дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо у літніх пацієнтів із супутніми порушеннями функції нирок.
Взаємодія
Не потрібна корекція дозування при спільному застосуванні з атенололом, ранітидином, кальцієвмісними добавками, теофіліном, пероральними контрацептивними засобами, глібенкламідом, ітраконазолом, дигоксином, морфіном, пробеницидом (підтверджено відсутність клінічно значущої взаємодії з моксифлоксацином).
Антацидні засоби, полівітаміни та мінерали. Прийом моксифлоксацину одночасно з антацидними засобами, полівітамінами і мінералами може призводити до порушення всмоктування моксифлоксацину після прийому всередину, внаслідок утворення хелатних комплексів з многовалентними катіонами, що містяться в цих препаратах. У результаті концентрація моксифлоксацину у плазмі може бути значно нижче бажаної. Отже антацидні, антиретровірусні препарати (наприклад, диданозин), сукральфат і інші препарати, що містять магній чи алюміній і препарати, що містять залізо або цинк, слід призначати не менше ніж за 4 години до або через 4 год після прийому внутрішньо моксифлоксацину.
Варфарин. При поєднаному застосуванні з варфарином ПВ та інші параметри згортання крові не змінюються.
Зміна значення МНВ. У пацієнтів, які одержували антикоагулянти в поєднанні з синтетичними антибактеріальними засобами, в т.ч. з моксифлоксацином, відмічаються випадки підвищення антикоагуляционной активності противосвертиваючих препаратів. Факторами ризику є наявність інфекційного захворювання (і супутній запальний процес), вік і загальний стан пацієнта. Незважаючи на те, що взаємодії між моксифлоксацином і варфарином не виявляється, у пацієнтів, які одержують сумісне лікування цими препаратами, необхідно проводити моніторинг МНВ і, за необхідності коригувати дозу пероральних противосвертиваючих препаратів.
Дигоксин. Моксифлоксацин і дигоксин суттєво не впливають на фармакокінетичні параметри один одного. При призначенні повторних доз моксифлоксацину максимальна концентрація дигоксину збільшувалася приблизно на 30%, при цьому площа під кривою «концентрація-час» (АUС) та мінімальна концентрація дигоксину не змінюються.
Активоване вугілля. При одночасному застосуванні активованого вугілля і моксифлоксацину внутрішньо у дозі 400 мг системна біодоступність препарату знижується більше ніж на 80% внаслідок гальмування його абсорбції.
При в/в введення моксифлоксацину з одночасним пероральним прийомом активованого вугілля системна біодоступність препарату незначно знижується (приблизно на 20%) внаслідок адсорбції моксифлоксацину в просвіті ШКТ у процесі ентерогепатичній рециркуляції.
Несумісність. не Можна вводити інфузійний розчин моксифлоксацину одночасно з іншими несумісними з ним розчинами, до яких відносяться: розчин натрію хлориду 10 і 20%, розчин натрію гідрокарбонату 4,2 і 8,4 %.
Передозування
Не відзначено будь-яких побічних ефектів при застосуванні моксифлоксацину в дозі до 1200 мг одноразово і по 600 мг протягом понад 10 днів. У випадку передозування слід орієнтуватися на клінічну картину і проводити симптоматичну підтримуючу терапію з ЕКГ-моніторингом. Використання активованого вугілля для лікування передозування при внутрішньовенному способі введення препарату має дуже обмежене значення.
Спосіб застосування та дози
Всередину, незалежно від прийому їжі, не розжовуючи, запиваючи великою кількістю води; в/в (у вигляді інфузії тривалістю не менше 60 хв).
Дорослим. Рекомендований режим дозування моксифлоксацину   400 мг 1 раз на день при будь-яких інфекціях.
Тривалість терапії
Тривалість лікування визначається локалізацією і тяжкістю інфекції, а також клінічним ефектом.
На початкових етапах лікування може застосовуватися розчин Авелокса для інфузій, а потім для продовження терапії за наявності показань препарат може бути призначений внутрішньо в таблетках.
Загострення хронічного бронхіту — 5 днів.
Позалікарняна пневмонія   загальна тривалість ступінчастої терапії (в/в введення, потім прийом внутрішньо) 7–14 днів (тільки при прийомі всередину — 10 днів).
Гострий синусит — 7 днів.
Неускладнені інфекції шкіри і м'яких тканин — 7 днів.
Ускладнені інфекції шкіри і підшкірних структур   загальна тривалість ступінчастої терапії моксифлоксацином (в/в введення препарату з наступним прийомом внутрішньо) становить 7–21 день.
Ускладнені інтраабдомінальні інфекції   загальна тривалість ступінчастої терапії (в/в введення препарату з наступним прийомом внутрішньо) складає 5–14 днів.
Не слід перевищувати рекомендовану тривалість лікування.
За даними клінічних досліджень тривалість лікування препаратом Авелокс у вигляді таблеток та розчину для інфузій може досягати 21 дня.
Пацієнти літнього віку: зміни режиму дозування не потрібна.
Діти: ефективність та безпека моксифлоксацину у дітей та підлітків не встановлена.
Порушення функції печінки: пацієнтам із незначними порушеннями функції печінки зміни режиму дозування не потрібна.
Ниркова недостатність: у пацієнтів з порушенням функції нирок (у т.ч. при тяжкому ступені ниркової недостатності з Cl креатиніну ≤30 мл/хв/1,73 м2), а також у пацієнтів, які перебувають на безперервному гемодіалізі та тривалому амбулаторному перитонеальному діалізі, зміна режиму дозування не потрібна.
Застосування у пацієнтів різних етнічних груп: зміни режиму дозування не потрібна.
Інструкція по використанню розчину для інфузій Авелокс
Препарат вводиться в/в у вигляді інфузії, як у чистому вигляді, так і в поєднанні з наступними сумісними з ним розчинами: вода для ін'єкцій, розчини натрію хлориду 0,9% або 1 моль/л, розчини декстрози 5, 10 або 40%, розчин ксиліту 20%, розчин Рінгера, розчин Рінгера лактату, розчин Аминофузина 10%, розчин Йоностерила.
Суміш розчину Авелокса з наведеними вище інфузійними розчинами залишається стабільною протягом 24 год при кімнатній температурі. Оскільки розчин не можна заморожувати або охолоджувати, його не можна зберігати в холодильнику. При охолодженні розчин може преципітувати, при кімнатній температурі преципітат звичайно розчиняється. Розчин повинен зберігатись в оригінальному контейнері. Слід застосовувати тільки прозорий розчин.
Особливі вказівки
Застосування препаратів хінолонового ряду пов'язане з можливим ризиком розвитку судомного нападу. Моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із захворюваннями ЦНС і з станами, підозрілими на залучення ЦНС, що призводять до виникнення судомних нападів або знижують поріг судомної активності.
У зв'язку з відсутністю достатньої кількості клінічних даних застосування моксифлоксацину пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (Чайлд-П'ю стадія С) не рекомендується.
При застосуванні моксифлоксацину, як і інших препаратів хінолонового ряду і макролідів, у деяких пацієнтів може відзначатись незначне збільшення інтервалу QT. У зв'язку з цим слід уникати призначення моксифлоксацину у пацієнтів із подовженням інтервалу QT, з гіпокаліємією, а також у тих, які одержують антиаритмічні препарати класу IA (хінідин, прокаїнамід) або класу ІІІ (аміодарон, соталол), оскільки досвід застосування моксифлоксацину у цих пацієнтів обмежений.
Моксифлоксацин слід призначати з обережністю разом із препаратами, які подовжують інтервал QT (цизаприд, еритроміцин, антипсихотичні препарати, трициклічні антидепресанти), оскільки можлива адитивна дія, а також у пацієнтів із призводять до аритмій станами, такими як брадикардія, гостра ішемія міокарда.
Ступінь подовження інтервалу QT може зростати з підвищенням концентрації препарату, тому не слід перевищувати рекомендовану дозу та швидкість інфузії (400 мг за 60 хв). Подовження інтервалу QT пов'язане з підвищеним ризиком шлуночкових аритмій, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію.
Ні у одного з 9000 пацієнтів, які отримували моксифлоксацин, не відзначалося пов'язаних з подовженням інтервалу QT кардіоваскулярних ускладнень і летальних випадків. Однак у пацієнтів із призводять до аритмій станами при застосуванні моксифлоксацину може збільшуватися ризик розвитку шлуночкових аритмій.
На фоні терапії фторхінолонами, в т.ч. моксифлоксацином, особливо у пацієнтів літнього віку і у тих, які отримують моксифлоксацин разом із ГЛЮКОКОРТИКОСТЕРОЇДАМИ, можливий розвиток тендовагинита або розриву сухожилля. При перших симптомах болю або запалення в місці ушкодження прийом препарату слід припинити і розвантажити уражену кінцівку.
Застосування антибактеріальних препаратів широкого спектра дії пов'язане з ризиком розвитку псевдомембранозного коліту. Цей діагноз слід мати на увазі у пацієнтів, у яких на фоні лікування моксифлоксацином спостерігається тяжка діарея. В цьому випадку повинна бути негайно призначена відповідна терапія.
У деяких випадках вже після першого застосування препарату може розвинутись гіперчутливість та алергічні реакції. Слід негайно звернутися до лікаря. Дуже рідко анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого для життя анафілактичного шоку навіть після першого застосування препарату. В цих випадках моксифлоксацин потрібно відмінити і провести необхідні лікувальні заходи (в т.ч. протишокові).
При застосуванні хінолонів відмічаються реакції фоточутливості. Однак при проведенні доклінічних, клінічних досліджень, а також при застосуванні моксифлоксацину на практиці не відзначалося реакцій фоточутливості. Тим не менш, пацієнти, які отримують моксифлоксацин, повинні уникати прямих сонячних променів та УФ опромінення.

Незважаючи на те, що моксифлоксацин рідко викликає побічні реакції з боку ЦНС, пацієнти повинні знати свою реакцію на препарат перед тим, як керувати автомобілем/рухомими механізмами.
Додатково для інфузійного розчину Авелокс
При призначенні моксифлоксацину для інфузій з іншими препаратами, кожен із них має вводитися окремо.
Пацієнти, що дотримуються дієти зі зниженим вмістом солі (при серцевій недостатності, нирковій недостатності, при нефротичному синдромі) повинні враховувати, що в розчині для інфузій міститься натрію хлорид.
Термін придатності
5 років
Умови зберігання
В сухому місці, при температурі не вище 25 °C.

Словник медичних препаратів. 2005.